Дифтерія: шляхи передачі, симптоми, ускладнення, методи захисту.

Дифтерія – інфекційне захворювання, яке протікає гостро, та характеризується запаленням переважно ротоглотки, основною причиною якого є потрапляння в організм бацили Леффлера (дифтерійна паличка). Збудник довго зберігається у зовнішньому середовищі (на поверхні предметів і в пилу - до 2 міс). Під впливом 10% розчину перекису водню гине через 3 хв, при обробці 1% розчином сулеми, 5% розчином фенолу, 50-60° етиловим спиртом - через 1 хв. Стійкий до низької температури, при нагріванні до 60°С гине через 10 хв. Інактивують дію збудника ультрафіолетові промені, розчини, які містять хлор, лізол та інші дезинфікуючі засоби.

Важливим є своєчасне діагностування хвороби. Адже за своїми клінічними проявами вона схожа на ангіну та інфекційний мононуклеоз. 

Найнебезпечнішим ускладненням хвороби є летальний результат, який обумовлений отруєнням організму токсином, який продукується бацилою Леффлера в процесі її життєдіяльності в тілі людини.

Розвиток дифтерії

Резервуар і джерело інфекції - хвора людина або носій дифтерійної палички. Найбільша роль в поширенні інфекції належить хворим на дифтерію ротоглотки, особливо зі стертою і атиповими формами хвороби. Люди, які одужали від хвороби, виділяють збудник протягом 15-20 діб (іноді до 3 міс). Велику небезпеку для оточуючих представляють бактеріоносії, які виділяють збудник з носоглотки.

Інкубаційний період (від моменту потрапляння інфекції в організм до перших ознак захворювання) становить від 2 до 10 днів.

Найбільш частим місцем, де осідає інфекція, є ротоглотка. Серед інших місць можна виділити – трахею, бронхи, носову порожнину, поверхню шкіри, очі, статеві органи.

Після потрапляння дифтерійної палички на слизові оболонки ротоглотки, вона виділяє токсин і інші патологічні ферменти, які утворюють у даному місці вогнище запалення. Далі вогнище інфекції й навколишні його тканини покриваються фібриновою плівкою, яка на початкових стадіях виглядає як желеподібний наліт і легко знімається, але в міру розвитку, наліт ущільнюється, набуває сіруватого відтінку, а при спробі його знімання, з запаленої слизової виступають краплі крові. Однак слід зазначити, що при легкому перебігу захворювання, фіброзний наліт не покриває слизових.

Поширення інфекції по всьому організму відбувається через кровоносні й лімфатичні судини, отруюючи організм і викликаючи ознаки інтоксикації, запалення лімфатичних вузлів, набряк тканин, розлад серцево-судинної та нервової системи, уражуються нирки, надниркові залози й інші органи і системи.

Види дифтерії

1. Дифтерія ротоглотки (Розповсюджена дифтерія, субтоксична дифтерія, токсична дифтерія (1, 2 і 3 ступеня), гіпертоксична дифтерія).

2. Дифтерійний круп

3. Дифтерія інших локалізаці (Дифтерія носа, дифтерія очей, дифтерія шкіри, дифтерія статевих органів).

4. Комбіновані форми дифтерії

Ускладнення дифтерії.

Серед ускладнень дифтерії можна виділити:

• Паралічі, переважно піднебіння, голосових зв'язок, дихальних шляхів, шиї;

• Ураження черепних і периферичних нервів;

• Токсичне ураження нирок;

• Інфекційно-токсичний шок;

• Міокардити;

• Ураження надниркових залоз;

• Летальний результат.

Медикаментозне лікування дифтерії. Лікувати дифтерію можна. Для цього існує спеціальна протидифтерійна сироватка. Ця хвороба, власне, небезпечна тим, що без негайного введення цієї сироватки половина хворих помирає.

Та навіть при вчасному введенні препарату залишається 20% ризику летального завершення хвороби.

Профілактика дифтерії

Поширення дифтерії попереджають шляхом раннього виявлення, ізоляції та лікування хворих та носіїв токсигенних дифтерійних паличок.

Вакцинопрофілактика залишається основним способом контролю дифтерії. Як і будь-який лікарський препарат, вакцини можуть викликати реакції, проте ризик померти від дифтерії набагато вищий, ніж ризик серйозної реакції на вакцину. Серйозні реакції на вакцини вкрай рідкісні. Побічні ефекти, такі як болісні відчуття і припухлість в місці ін’єкції або невелике підвищення температури, це звичайне явище.

• Схема імунізації дітей передбачає імунізацію вакциною АКДП починаючи з 3 міс життя (вакцинують 3-кратно з інтервалом 30-40 днів). Ревакцинацію проводять через 18 міс після закінченої вакцинації. Для ревакцинації в 6, 16, 26 років та кожні 10 років застосовують вакцину АДП-М. В окремих випадках, наприклад при протипоказаннях до коклюшному компоненту АКДП, АДП-М застосовують і для вакцинації. Вакцинації підлягає все населення.

Для щеплень дорослих застосовують вакцину АДП-М в формі планової імунізації кожні 10 років. Особи, які перехворіли на дифтерію, також підлягають щепленням.

Ефективність вакцинації проти дифтерії залежить як від якості вакцинних препаратів, так і від охоплення щепленнями сприйнятливого до даної інфекції населення. У прийнятій ВООЗ Розширеній програмі імунізації зазначено, що тільки 95-відсоткове охоплення щепленнями гарантує ефективність вакцинації.

Заходи в епідемічному осередку

При ізоляції джерела інфекції проводять вологе прибирання із застосуванням дезинфікуючих засобів, заключну дезінфекцію іграшок, постільної білизни та одягу. Бактеріологічне обстеження осіб, які спілкувалися з хворим проводять одноразово.

Медичне спостереження за ними (включаючи огляд отоларинголога) проводять протягом 7 днів. Виявлених хворих і носіїв токсигенних дифтерійних паличок госпіталізують. В осередку інфекції слід прищепити нещеплених проти дифтерії осіб, а також дітей і підлітків, у яких настав термін чергової вакцинації або ревакцинації. Серед дорослих вакцинації підлягають особи, у яких, згідно з медичною документацією, з моменту останнього щеплення пройшло 10 років і більше, а також особи з низьким рівнем імунітету.

                                           Бажаємо Вам доброго здоров'я!